top of page
  • Фото автораПетро Майба

Любов до своїх повсякденних обов’язків


Для вчителів, вихователів, викладачів і всіх педагогічних працівників любов до своїх повсякденних обов’язків має особливі наслідки: саме нею ми будуємо світ через дітей і дорослих, яким допомагаємо прямувати до зрілості. Ця любов особливо вимоглива: її вияви різноманітні, а потрібну кількість ніколи не можливо передбачити наперед.

Любов вчителя – це перевірені попри втому зошити, персональна увага до учнів, стримування своїх емоцій з невгамовними підлітками, безкінечність терпеливої уваги до першокласників, лагідна твердість попри учнівське «ну не хочу»... Перемога над роздратуванням у спілкуванні з неґречними батьками або учнями, компроміси з колегами, пошук блага дітей серед всього цього – ознаки вчительської любові можна перераховувати безкінечно. І кожна з них є цеглинкою Божого Царства, якщо вчитель приймає свій фах як справжнє Боже покликання і живе ним насправді.

Адже не можна «просто вчити». Кожен урок є для дитини певною малою школою життя. А вчити жити – це передавати з серця до серця моральне багатство, передавати любов до світу через любов до свого предмета. Тут є один надійний шлях: вчити робити добро. Вчити дитину розуміти й сприймати всім серцем, що вона живе серед людей і що найглибша людська радість – любити й жити у мирі з Богом, роблячи добро іншій людині.

«Вихователь – це людина, що присвятила себе благу своїх вихованців. Тому він має бути готовим зустріти будь-яку неприємність, перенести будь-яку працю, щоби досягти своєї мети – громадянського, морально-етичного, наукового виховання своїх учнів. Я сам мав намір віддати всі свої сили та всі свої труди заради того, щоби виховати хороших громадян на цій землі, щоби потім вони стали жителями Небесної Батьківщини». Святий Іван Боско
49 переглядів0 коментарів

Comments


bottom of page