Для чого молитися? Щоби жити. А жити означає любити, адже життя без любові не є життям. Є пустою самотністю – це в’язниця, сповнена сумом. Живе по-справжньому лише той, хто любить, і любить лише той, хто відчуває, що його люблять. Любов осяює і перемінює людину. Любов народжується від зустрічі й живе зустріччю з Богом – це найбільша і найправдивіша любов у світі. Молячись, ми дозволяємо Богові любити нас і народжуємося для любові все більше й більше. Тому той, хто молиться, живе в часі та для вічності, тобто живе вже тут на землі й житиме на Небі. А той, хто не молиться? Він перебуває у небезпеці внутрішньої смерті. Брак молитви – це брак повітря для дихання, необхідного тепла для життя, світла для того, щоби бачити, поживи для того, щоби зростати, та радості, щоби дати сенс своєму життю.
Як навчитися молитися? Для початку – присвячувати трішки часу Богові. Не суттєво, чи цього часу буде багато. Найважливіше те, щоби цей час людина вірно присвячувала Господу навіть попри мінливість своїх бажань або емоційного стану.
Перш за все важливо знайти спокійне місце, де, якщо це можливо, є якийсь знак, який би нагадував про присутність Бога (розп’яття, ікона тощо), а також Святе Письмо. Потрібно зібратися в тиші й просити Святого Духа про просвітлення. Представити Богові своє серце, навіть якщо воно є неспокійне. Щиро сказати Йому про все:
про труднощі й біль, гріхи й недовіру... Навіть про спротив і протест, якщо і вони ранять серце. Усе це варто покласти в руки Господа. Він – Батько, який все приймає, прощає і просвітлює, все спасає.
Вслухавшись у Божу тишу, не потрібно вимагати одразу всіх відповідей, не претендувати на те, щоби «впіймати» Бога, нав’язувати Йому свої потреби. Залишити та дозволити Йому перейти через життя і серце, торкнутися самого нутра.
Тому, хто прагне почути Божий голос, слід відкрити Біблію, роздумувати з любов’ю. Дозволити, щоби Слово Ісуса промовило до глибин серця. Саме там знаходиться все те, що людина прагне сказати Богові, але не може виразити. Лише Дух Святий зможе це, моделюючи Божою любов’ю людське серце.
Якщо буде здаватися, що «це довго», попри все варто продовжувати з покірністю, даючи Богові весь час, який можливо Йому дати. Від зустрічі до зустрічі ця вірність буде винагороджуватися! Смак і бажання молитви будуть зростати. Кожен із нас є в Божих руках – варто лише дозволити Йому провадити тебе.
Однак на дорозі молитви не бракуватиме і труднощів: деколи важко припинити гамір, який лунає довкола і в серці; деколи приходить втома або навіть відраза... Деколи молитва здається втраченим часом. Усе це – спокуси лукавого, який шукає нагод віддалити людське серце від Бога, віддаляючи людину від молитви. У відповідь ми, уповаючи на Бога і з Його допомогою, можемо відповісти триванням у вірі: вірністю обраному шляху, стійкістю і витривалістю.
Не варто боятися випробувань і труднощів у молитві. Господь є вірним і ніколи не дасть випробовування, не вказавши також виходу з нього. Він ніколи не допустить спокуси, не давши відповідних сил, щоб вистояти та перемогти її.
Особливий дар, який Господь людині, яка є вірним і витривалим молільником – це любов до ближніх і відчуття себе членом Церкви. Чим більше людина молиться, тим більше відчуває милосердя до всіх, тим більше бажає допомагати всім тим, хто страждає. Тим більше буде чутливою. Та буде прагнути справедливості для всіх – перш за все, для найбідніших і найслабших.
Молитва – школа любові. Саме в ній можна відчути безмежну любов, щоразу заново народжуватися, знов і знов стаючи щедрим, прощаючи й даруючи себе іншим безмежно, невтомно і безкорисливо.
Хто молиться з Ісусом і живе в єдності з Ним; хто молиться Ісусові або Його Отцеві або звертається до Святого Духа – не молиться до «невідомого і загального» Бога. Така людина молиться Богові, Який любить свою дитину і хоче наповнити її всіма досконалими благами, необхідними для неї та для неї приготовленими. Молитва – це дар Божої любові, який чекає на кожного, хто захоче його прийняти.
Comments