Усвідомивши себе і свій шлях та ставши на дорогу християнського покликання, людина прагне живих відносин у любові з Богом, аби не занедбати всіх дарів, які від Нього отримала. Це і є віра – «запорука того, чого сподіваємося – доказ речей невидимих» (Євр. 11, 1).
Якими мають бути взаємини з Господом?
Існування людини і її відносини з Богом беруть початок у Святій Трійці. Господь ще у вічності полюбив нас у своєму Синові – і в Ньому дарував нам життя.
У Пресвятій Трійці Бог Отець усе дарує Синові (любов, життя...). Син, отримавши все, дарує все Отцеві (свою любов та життя, яке відбувається в послусі й творенні Його волі). Дух Святий – це взаємна любов між Двома. Єдність і гармонія, у якій Вони перебувають. Дух також є свідком Їхніх взаємовідносин. Дух Святий в людях свідчить про любов Отця і Сина. Божий Дух закликає до неї та робить здібними жити також і всіх нас, щоби дарувати нам життя в Пресвятій Трійці.
Суть існування життя людини в Ісусі: ми є дітьми Божими. Як і Він, ми покликані для життя в Пресвятій Трійці. Все, що ми маємо, даровано Отцем Небесним. В Ісусі ми, як і Він, покликані відповідати Богу взаємною любов’ю на Його любов. Покликані жити в єдності з Отцем і мати життя в Пресвятій Трійці. Це можливо тільки благодаттю Святого Духа, якого Творець дарував нам. Коли Божий Дух перебуває в нас, а ми даємо Йому можливість діяти в нас, будучи «лагідними й покірними серцями» (тобто здатними довіряти Йому та покладатися на Нього в будь-яких обставинах), Святий Дух творить нас здібними до живих стосунків з Богом, відтворює в нас почуття Божих дітей на образ і подобу Ісуса Христа.
Жива віра потребує того, щоб благодать Духа Святого перебувала в нас: робила нас справжніми Божими дітьми в Ісусі, творила нас на Його образ і подобу, допомагала бути, як Він – перебувати в єдності й любові з нашим Отцем Небесним... А ті, які мають Бога в собі, здатні й любити Його Любов’ю.
Що для цього потрібно?
Насамперед потрібно відмовитися від гріха, від способу життя, прийнятого в цьому світі
(життя, в якому кожен намагається утвердити тільки власне «я»), і дозволити собі жити для інших. Ключем до розуміння процесу преображення є покірне й лагідне серце людини, двері якого відкривають хід для Божої благодаті.
По-друге, необхідно старатися жити в єдності з Небесним Отцем – любити та в любові зростати у відносинах з Ним, як це робив Ісус. Адже, люблячи, ми даємо Божій благодаті можливість підсилювати наші власні зусилля, яких самих по собі ніколи не вистачить. Без неї людська любов ніколи не стане досконалою, як любов Бога. Будь-які особисті зусилля людини не будуть мати такої сили й досконалості, як Божа любов.
Бути схожими на Сина Божого: дорога покори й смирення
Щоби благодать Духа Святого перебувала в нас, щоби ми все більше були схожими на Його дітей, які живуть в єдності з Ним, потрібно бути схожими на Ісуса. Бути такими, як Він – покірними та смиренними серцями. Тими, які померли для гріха і зреклися самих себе, тобто:
• вмерли для себе, для власних егоїстичних і матеріальних бажань;
• відреклися від того, аби задовольняти власні похоті;
• відмовилися панувати над іншими;
• зреклися прагнення за всяку ціну бути в центрі уваги й користуватись успіхом;
• не вивищуються і відмовляються від думки самостійно знайти шлях до спасіння;
• беруть на себе свій хрест кожного дня і йдуть за Христом, живучи з любов’ю кожну хвилину життя.
Як робити все з любов’ю до Небесного Отця?
• Любити Господа понад усе
Любов, якою Господь любить нас – це приклад, мірка, якою ми повинні любити Бога і ближнього. Господу потрібно дати все – адже від Нього ми отримали все! Тільки якщо ми притягнені до цього «магнітного поля» Божої благодаті, занурені у вогонь Господньої любові, ми зможемо дійсно любити ближнього. Зможемо любити один одного не тільки так, як любить нас Господь, але й зможемо любити тією ж самою любов’ю Бога та Ісуса Христа.
• Робити все з любові до Нього
Молитва та добрі справи самі стануть як одне ціле та будуть підтримувати себе взаємно, коли людина в центрі свого життя ставить Господа і свої взаємини з Ним, своє ставлення до Нього.
Коли з огляду на любов до Творця ми будемо старатись переживати з любов’ю кожну хвилину нашого життя: час молитви, добрі вчинки, наше ставлення до інших і до світу,що нас оточує, ми будемо перебувати з Богом у всьому. Тоді як молитва, так і добрі вчинки допомагатимуть зростати нам в наших відносинах з Богом і в нашій любові до Нього.
Св. Павло твердить: «Ніхто хай не шукає для себе користі, лише для другого. Чи ви, отже, їсте, чи п’єте, чи що-небудь робите, усе робіть на славу Божу» (див. 1 Кор. 10). А також: «Щоб ви не робили, робіть це із-за любові до Господа» (див. Кол. 3, 23).
Таким чином все, щоби ми не робили, буде немов огорнене нашими живими стосунками з Господом, нашим бажанням бути з Ним і жити для Нього. Так сповнюється покликання людини притягнути Небо на землю: адже так в нас і навколо нас буде панувати присмак Небесної радості. Буде те, що ми отримаємо в повноті пізніше та для чого ми покликані – для вічного життя, для перебування з Богом у Пресвятій Трійці.
Comments