top of page
  • Фото автораПетро Майба

Поєднання людини з Христом


Необхідно проаналізувати, наскільки ми поєднані з Господом, адже саме це дає нам право звертатися до нього, взиваючи «Отче наш».

Для цього варто задуматися над найважливішими аспектами нашого християнського життя:

Чи ми є синами Отця Небесного (пам’ятаючи, яким є істинний Син Божий Ісус Христос)?

Наскільки наша ментальність позначена нашою вірою?

Чи наша воля підпорядкована волі Божій?

Чи наша любов відображає любов Творця?

 

Спасіння, яке Христос подарував усім нам, єднає нас з Ним настільки, що ми просто не можемо не почуватися дітьми Божими. Споглядаючи особу Спасителя, усвідомлюємо, що ми є синами Божими лише тоді, коли єднаємося з Христом. Лише в Ньому ми можемо жити, бути та діяти як сини та дочки Божі.

 

Також особливим форматором кожного вірянина є Третя Божа Особа – Дух Святий. Без Нього всі наші спроби та вчинки приречені на невдачу. Взиваючи допомогу Духа, ми виявляємо нашу готовність бути дітьми Божими в той спосіб, який пропонує Отець. Ми не можемо пізнати Отця, якщо не пізнали Сина завдяки всюдисущому животворчому Божому Духу. Суть християнства – це життя у Святому Дусі.

 

Іншим важливим моментом є виховання в собі християнської ментальності дітей Божих. Можна робити мільйон «найсвятіших» справ, нон-стоп цитувати направо й наліво Святе Письмо, проповідувати в стилі Катехизму, але при цьому ні на йоту не відрізнятися від фарисеїв, які знали досконально Закон, але були неймовірно далеко від духу цього Закону. Треба зрозуміти, чи така поведінка не зумовлена чимось відмінним від наслідування Христа, адже, можливо, тут йдеться не про любов Божу, а про звичайні гординю та егоїзм, які прагнуть засліпити інших показною святістю. Говорити про Бога ще не означає бути з Ним. Цитувати Євангеліє – ще не жити євангельськими істинами.

 

Гріх, яким пронизана наша природа, змушує нас уникати найважливішого елементу наслідування Христа – готовності пережити з Ним не тільки славу Воскресіння, але й ганебні страждання страстей та смерті на хресті.

Так, наш світ часто не особливо прихильно ставиться до жертвування собою, однак ми покликані наслідувати не світ, але Господа! Для єднання з Христом необхідно бути «не від світу цього». Якщо згадана логіка світу мені ближча за логіку Спасителя, то це знак присутності поруч диявола. Необхідно бути чесними з самими собою, адже без правди неможливо стати по-справжньому вільними. Не забуваймо, що сам Ісус – це «путь, істина і життя» (див. Ів 14, 6).

 

Іншою пасткою може стати все те, що пов’язано з нашою волею. Те, чого хочемо ми, може дещо відрізнятися від того, чого хоче від нас Бог. Ми молимося: «Нехай буде воля Твоя як на Небі, так і на землі». Але чи це насправді відповідає нашим бажанням?

Важливо і те, як ми живемо любов’ю стосовно нас самих (адже ми маємо любити наших ближніх, як себе самих). Як так? Власне любов до себе найчастіше виступає вирішальним фактором для нашої волі, адже деякі речі ми бажаємо власне тому, що вони потрібні нам, але аж ніяк не Богу. Тут ми стикаємося з чимось на зразок ліні, яка перешкоджає нам виконувати волю Божу, що здається такою, що суперечить нашим власним інтересам.

Аби зрозуміти, що ж саме керує нашою волею, необхідно наполегливо просити Бога, щоби Він звільнив нас від усього того, що перешкоджає нам бути по-справжньому вільними. Легко не буде, але ми повинні зробити й наступний крок – просити Господа, щоб Він керував нашою свободою так, як це необхідно для нашого блага. Це і є життя для Бога.

 

Останньою сходинкою для перевірки нашої єдності з Христом є аналіз нашої християнської любові та покори. Наскільки я відмовляюсь від себе, щоби визнати когось іншого? Чи дійсно Бог знаходиться в нашому серці на першому місці, чи все ж Йому доводиться там серйозно конкурувати з певними особами або ж предметами?..

Є і ключовий, найрадикальніший крок: ми знаємо Господа як пасхального Месію, чи ні? Бога, який помер та воскрес. Якщо ми таким Його не знаємо, то претензії на те, щоби разом із Ним переживати страсті, хрест та Воскресіння, досить безпідставні.

Ми не можемо говорити про дружбу з Богом чи любов до Нього, якщо не пізнали Його пасхальної сутності, адже саме в ній приховується шалена любов Творця до людей та людей до Творця. Ця любов настільки божевільна, що жодна логіка цього світу неспроможна пояснити її. Зрозуміти її може лише той, хто пізнав Бога не з чужих слів, але з власного досвіду віри.

Аналіз любові виявляє також нашу зрілість християн, які становлять єдину Церкву, адже належати Христові – це належати і Його Церкві. Навіть коли Церква Христова переживає не найлегший період свого існування, той, хто живе міцними та щирими стосунками з Богом, бачить та сприймає Христову Наречену навіть за таких драматичних обставин в усій її величі.


Comments


bottom of page